Тема лекції 10. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

 

Лекція 10. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1. Сутність, причини, етапи та основні тенденції нетарифного регулювання.

Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) — це сукупність адміністративних, економічних та інших заходів держави, крім митних тарифів, що обмежують або сприяють зовнішній торгівлі. На відміну від тарифів, які впливають на ціну товару, нетарифні методи прямо або опосередковано впливають на кількість, якість, умови ввезення/вивезення товарів.

Сутність нетарифного регулювання: Полягає у використанні нецінових важелів для досягнення цілей зовнішньоекономічної політики. Це можуть бути прямі кількісні обмеження, адміністративні процедури, вимоги до якості, стандартизації, а також фінансові та валютні інструменти.

Причини виникнення та посилення нетарифного регулювання:

1.       Лібералізація тарифів: З моменту створення ГАТТ/СОТ відбулося значне зниження митних тарифів у світовій торгівлі. Це призвело до того, що країни почали шукати інші способи захисту своїх внутрішніх ринків та підтримки національних виробників.

2.       Глобалізація та посилення конкуренції: Зростання міжнародної торгівлі та конкуренції вимагає більш гнучких та цілеспрямованих інструментів впливу на ЗЕД.

3.       Захист національних інтересів: Нетарифні заходи використовуються для захисту:

o   Здоров'я та безпеки населення: Запобігання ввезенню небезпечних, неякісних товарів.

o       Навколишнього середовища: Обмеження імпорту шкідливих речовин, стимулювання екологічно чистих технологій.

o       Національної безпеки: Контроль за експортом/імпортом зброї, технологій подвійного призначення.

o       Культурної спадщини: Обмеження вивезення культурних цінностей.

o       Робочих місць та стратегічних галузей: Захист від надмірного імпорту, що може загрожувати національному виробництву.

4.     Виконання міжнародних зобов'язань: Деякі нетарифні заходи можуть бути введені на виконання міжнародних конвенцій (наприклад, щодо захисту видів тварин, що перебувають під загрозою зникнення).

5.     Боротьба з недобросовісною конкуренцією: Заходи проти демпінгу та субсидування.

Етапи розвитку нетарифного регулювання:

1.     Початковий етап (до середини XX ст.): Нетарифні заходи (такі як квоти, ліцензії) існували, але використовувалися менш систематично і часто як прямі обмеження.

2.     Період ГАТТ (після Другої світової війни): З початком лібералізації тарифів у рамках ГАТТ, зростало використання нетарифних бар'єрів. ГАТТ активно працювала над їх ідентифікацією та обмеженням, але це був складний процес через їхню різноманітність та прихованість.

3.     Уругвайський раунд та створення СОТ (1986-1994 рр.): Цей етап став переломним. СОТ прийняла низку угод, спрямованих на упорядкування та лібералізацію нетарифних заходів:

o    Угода про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ).

o    Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (СФЗ).

o    Угода про ліцензування імпорту.

o    Угода про правила визначення походження товарів. Ці угоди прагнули зробити нетарифні заходи більш прозорими, обґрунтованими та недискримінаційними.

4.     Сучасний етап (після створення СОТ): Незважаючи на зусилля СОТ, нетарифні бар'єри залишаються значним викликом. Вони стають більш складними, "прихованими" та технологічно орієнтованими.

Основні тенденції нетарифного регулювання:

1.       Зростання ролі нетарифних бар'єрів: Незважаючи на лібералізацію тарифів, загальна кількість нетарифних заходів у світі зростає.

2.       Легалізація та обґрунтованість: Країни прагнуть обґрунтовувати нетарифні заходи вимогами безпеки, здоров'я, екології, а не просто як протекціоністські.

3.       Перехід від прямих обмежень до адміністративних процедур: Замість жорстких квот частіше використовуються складні процедури ліцензування, сертифікації, які створюють бюрократичні перепони.

4.       Посилення ролі технічних та санітарних стандартів: Вони стають дедалі складнішими та виступають як ефективний, хоч і прихований, бар'єр.

5.       Регіональна інтеграція: У рамках регіональних торговельних блоків (наприклад, ЄС) відбувається гармонізація нетарифних заходів, що усуває бар'єри всередині блоку, але може створювати їх для третіх країн.

6.       Використання фінансових та валютних обмежень: Хоча вони не є класичними нетарифними бар'єрами, їх також використовують для впливу на ЗЕД.

7.       Посилення боротьби з недобросовісною конкуренцією: Збільшення кількості антидемпінгових та компенсаційних розслідувань.

 https://www.youtube.com/watch?v=MvtOm-irA8k

                          Основні види нетарифного регулювання

1. Кількісні обмеження (Квоти): Встановлення лімітів на кількість, обсяг або вартість імпорту/експорту певних товарів за певний період.

   • Приклад: Уряд може дозволити імпортувати не більше 500 тонн цукру на рік.

2. Ліцензування: Вимога отримання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення імпортних або експортних операцій. Ліцензії можуть бути автоматичними (легко отримати) або неавтоматичними (з обмеженнями).

   • Приклад: Для ввезення зброї, медикаментів або рідкісних рослин потрібна спеціальна ліцензія.

3. Технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ): Вимоги до товару, пов'язані з його якістю, безпекою, пакуванням, маркуванням, екологічністю та стандартами.

   • Приклад: Обов'язкове маркування "СЕ" для продукції в Європейському Союзі, або вимоги до етикетування імпортних продуктів державною мовою.

4. Санітарні та фітосанітарні заходи (СФС): Правила, що стосуються здоров'я людей, тварин і рослин. Включають контроль якості продуктів харчування, боротьбу з хворобами та шкідниками.

   • Приклад: Заборона на імпорт м'яса з регіонів, де зафіксовано спалах пташиного грипу.

5. Фінансові обмеження:

   • Антидемпінгові та компенсаційні мита: Спеціальні мита, що вводяться у відповідь на демпінг (продаж товару за заниженими цінами) або надання іноземним урядом субсидій своїм виробникам.

   • Приклад: Введення додаткового мита на імпортні сталеві труби, що продаються за ціною нижчою, ніж на внутрішньому ринку країни-експортера.

6. Адміністративні процедури: Надмірні бюрократичні вимоги та затримки на митниці, що ускладнюють імпорт.

   • Приклад: Довга процедура оформлення документів, вимоги надати зайві сертифікати, що призводить до простою товару на кордоні.

7. Добровільні обмеження експорту: Угода між двома країнами, згідно з якою країна-експортер добровільно обмежує обсяги свого експорту до іншої країни.

   • Приклад: Японія "добровільно" обмежила експорт автомобілів до США у 1980-х роках, щоб уникнути введення жорстких американських квот.

2. Квотування та ліцензування в системі методів нетарифного регулювання.

Квотування та ліцензування є одними з найважливіших і найпоширеніших методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що належать до групи кількісних обмежень.

1. Квотування (контингентування):

• Сутність: Встановлення кількісних (у натуральних одиницях: тонни, штуки, літри) або вартісних (у грошовому виразі: млн. доларів) обмежень на імпорт або експорт певних товарів на певний період (зазвичай рік).
• Мета:
• Захист внутрішнього ринку: Обмеження імпорту для захисту національних виробників від надмірної конкуренції.
• Підтримка балансу попиту/пропозиції: Запобігання дефіциту чи надлишку певних товарів на внутрішньому ринку.
• Забезпечення національної безпеки: Контроль за стратегічними товарами.
• Виконання міжнародних зобов'язань: Наприклад, квоти на експорт певних товарів у рамках міжнародних угод.
• Відповідь на дискримінаційні дії інших країн.
• Види квот:
• Глобальні квоти: Встановлюються без розподілу між країнами-експортерами.
• Групові квоти: Встановлюються для групи країн, наприклад, для країн-членів певного регіонального об'єднання.
• Індивідуальні квоти: Встановлюються для конкретної країни-експортера.
• Тарифні квоти: Дозволяють імпорт певної кількості товару за зниженим (пільговим) митом, а понад цю кількість застосовується повна ставка. (Цей вид є комбінацією тарифного та нетарифного регулювання).
• Механізм застосування:
• Держава (в Україні – Кабінет Міністрів за поданням Міністерства економіки) приймає рішення про встановлення квот.
• Квоти розподіляються між зацікавленими суб'єктами ЗЕД, як правило, на конкурсній основі, або за принципом "перший прийшов – перший отримав", або на основі історичних обсягів.
• Для реалізації квоти необхідна ліцензія.
• Недоліки квотування:
• Обмежує конкуренцію та вибір споживачів.
• Може призводити до монополізації ринку.
• Сприяє розвитку "тіньового" імпорту (контрабанди) та корупції при розподілі квот.
• Часто є об'єктом критики СОТ як інструмент, що спотворює торгівлю.

2. Ліцензування:

• Сутність: Видача державними органами спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення експортних або імпортних операцій. Без такої ліцензії переміщення товару через кордон заборонено.
• Мета:
• Реалізація квот: Ліцензія є інструментом, що дозволяє контролювати дотримання встановлених квот.
• Контроль за стратегічними товарами: Зброя, товари подвійного призначення, ядерні матеріали, наркотичні засоби, прекурсори, отруйні речовини.
• Захист культурної спадщини: Обмеження вивезення культурних цінностей.
• Дотримання міжнародних зобов'язань: Наприклад, контроль за імпортом/експортом товарів, щодо яких застосовуються санкції або ембарго.
• Забезпечення стандартів якості та безпеки: Вимога наявності ліцензії для імпорту певних товарів, що потребують контролю якості (ліки, пестициди).
• Види ліцензій:
• Разові (індивідуальні) ліцензії: Видаються на здійснення однієї експортно-імпортної операції для конкретного товару, обсягу, партнера.
• Генеральні ліцензії: Дозволяють експорт/імпорт певного товару (без обмеження кількості) або з певною країною протягом визначеного періоду.
• Відкриті ліцензії: Дозволяють необмежений експорт/імпорт певного товару протягом певного періоду.
• Механізм застосування:
• Кабінет Міністрів України затверджує переліки товарів, експорт/імпорт яких підлягає ліцензуванню та/або квотуванню.
• Суб'єкти ЗЕД подають заявки до Міністерства економіки України (або інших уповноважених органів) для отримання ліцензії.
• Ліцензія містить умови, що обмежують обсяг, термін дії, країни-партнери тощо.
• Недоліки ліцензування:
• Бюрократичні перепони, збільшення часу та витрат на оформлення.
• Сприяє корупції та непрозорості.
• Обмежує свободу підприємницької діяльності.

Незважаючи на недоліки, квотування та ліцензування залишаються важливими інструментами державного регулювання, особливо у сферах, що стосуються національної безпеки, здоров'я та стратегічних ресурсів. Однак міжнародні угоди (особливо СОТ) прагнуть до мінімізації їх застосування та максимальної прозорості.

 

3. Державний контроль експорту й імпорту шляхом обмеження номенклатури товарів (контингентування).

Державний контроль експорту й імпорту шляхом обмеження номенклатури товарів (контингентування) є одним з ключових інструментів нетарифного регулювання, що дозволяє державі прямо впливати на обсяги зовнішньої торгівлі певними видами продукції. Термін "контингентування" є синонімом "квотування", підкреслюючи кількісне обмеження.

Сутність контингентування: Це встановлення державою кількісних (обсягових або вартісних) обмежень на експорт або імпорт певних видів товарів протягом визначеного періоду (як правило, календарного року). Ці обмеження можуть бути виражені в тоннах, штуках, літрах, або у грошовому еквіваленті.

Механізм функціонування контингентування:

1.     Прийняття рішення: Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства економіки України приймає рішення про встановлення контингентів на експорт/імпорт конкретних товарів. Це рішення оформлюється відповідними нормативно-правовими актами (постановами КМУ, наказами Мінекономіки).

2.     Формування переліку: У цих актах чітко визначається перелік товарів за кодами УКТЗЕД, щодо яких застосовується контингентування, а також обсяги цих контингентів та термін їх дії.

3.     Розподіл контингентів: Встановлені контингенти розподіляються між зацікавленими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Методи розподілу можуть бути різними:

o    Конкурсний порядок: Найчастіше застосовується, коли суб'єкти подають заявки, і розподіл здійснюється на основі певних критеріїв (наприклад, виробничих потужностей, попереднього досвіду, обсягів експорту/імпорту).

o    За принципом "перший прийшов – перший отримав": Контингент розподіляється до вичерпання між тими, хто першими подав заявки.

o    На основі історичних обсягів: Розподіл здійснюється пропорційно до обсягів експорту/імпорту у попередні періоди.

o    Аукціонний порядок: Продаж квот на аукціоні.

4.     Ліцензування: Для реалізації встановленого контингенту суб'єкти ЗЕД повинні отримати відповідні ліцензії на експорт/імпорт від Міністерства економіки України. Ліцензія є дозволом на здійснення конкретної операції в межах виділеного контингенту.

5.     Митний контроль: Митні органи контролюють дотримання встановлених контингентів під час митного оформлення товарів, звіряючи дані декларації з інформацією про видані ліцензії та залишки контингенту.

Цілі контингентування (такі ж, як і квотування):

• Захист внутрішнього ринку: Запобігання надмірному імпорту, що може завдати шкоди вітчизняним виробникам (особливо в чутливих галузях).
• Забезпечення національної безпеки: Контроль за стратегічними ресурсами або технологіями.
• Виконання міжнародних зобов'язань: Угода про асоціацію з ЄС, наприклад, передбачає для України тарифні квоти на експорт деяких сільськогосподарських товарів до ЄС, що є формою контингентування.
• Стабілізація внутрішнього ринку: Управління попитом та пропозицією, запобігання дефіциту чи надлишку.
• Реагування на дискримінаційні дії: Може бути застосоване як відповідь на обмеження з боку інших країн.

Особливості контингентування в Україні:

• В Україні переліки товарів, експорт/імпорт яких підлягає контингентуванню, затверджуються щорічно. Вони є досить обмеженими, оскільки Україна є членом СОТ і прагне до лібералізації торгівлі.
• Контингентування та ліцензування в Україні застосовуються до:
• Товарів, що мають критичне значення для національної безпеки.
• Товарів, щодо яких існують міжнародні зобов'язання України.
• Товарів, щодо яких застосовуються спеціальні захисні заходи.

Незважаючи на те, що контингентування є досить жорстким заходом, воно дозволене правилами СОТ за певних умов, особливо як тимчасовий захист або для досягнення цілей національної безпеки та захисту здоров'я.

 

4. Технічні бар'єри як сукупність засобів нетарифного регулювання та умови їх застосування згідно з угодами СОТ.

Технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ) — це сукупність засобів нетарифного регулювання, що виникають внаслідок застосування різних національних стандартів, технічних регламентів, процедур оцінки відповідності, вимог до маркування, упаковки тощо. Хоча ці заходи часто вводяться з легітимною метою (наприклад, захист здоров'я, безпеки, довкілля), вони можуть створювати значні перешкоди для міжнародної торгівлі, якщо є дискримінаційними або надмірно обтяжливими.

Сутність технічних бар'єрів: Продавець (експортер) стикається з необхідністю адаптувати свій товар або пройти складні та дорогі процедури, щоб відповідати технічним вимогам країни-імпортера, які відрізняються від його власних або міжнародних стандартів.

Приклади технічних бар'єрів:

• Національні стандарти: Відмінності у розмірах, матеріалах, продуктивності, що не є міжнародними.
• Технічні регламенти: Обов'язкові вимоги до продукції або процесу її виробництва (наприклад, щодо безпеки іграшок, викидів автомобілів).
• Процедури оцінки відповідності: Вимоги щодо сертифікації, тестування, інспекції продукції для підтвердження її відповідності вимогам (наприклад, вимога провести тестування в лабораторії країни-імпортера).
• Вимоги до маркування та упаковки: Специфічні вимоги щодо мови, розміру шрифту, розміщення інформації, матеріалів упаковки.
• Санітарні та фітосанітарні заходи (СФЗ): Спеціальні вимоги до безпеки харчових продуктів, здоров'я тварин та рослин (наприклад, карантинні заходи, дозволи на імпорт, ветеринарні сертифікати). Це окрема, але дуже важлива категорія ТБТ.

Умови застосування технічних бар'єрів згідно з угодами СОТ:

Світова організація торгівлі (СОТ) визнає право країн встановлювати власні технічні регламенти та стандарти для захисту легітимних цілей. Однак, щоб запобігти використанню ТБТ як прихованих протекціоністських заходів, СОТ прийняла ключові угоди:

1.     Угода СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (Угода ТБТ):

o Принцип недискримінації: Технічні регламенти та стандарти не повинні створювати необґрунтованої дискримінації між товарами власного походження та аналогічними імпортними товарами, а також між аналогічними товарами, що походять з різних країн СОТ.

o Принцип уникнення непотрібних перешкод для торгівлі: Технічні вимоги не повинні бути більш обтяжливими для торгівлі, ніж це необхідно для досягнення легітимної мети (наприклад, захист життя, здоров'я, безпеки, довкілля, національної безпеки, запобігання обманним діям).

o Прозорість: Країни зобов'язані публікувати всі нові або змінені технічні регламенти та стандарти, надавати можливість іншим країнам СОТ коментувати їх та повідомляти про них Комітет ТБТ СОТ.

o Гармонізація та міжнародні стандарти: Країни заохочуються до використання міжнародних стандартів як основи для своїх національних технічних регламентів, якщо це можливо, щоб уникнути розбіжностей.

o Взаємне визнання: Країни заохочуються до укладання угод про взаємне визнання результатів оцінки відповідності (сертифікатів, тестів), що дозволяє уникнути повторного тестування в країні-імпортері.

2.     Угода СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (Угода СФЗ):

o Ця угода стосується заходів, спрямованих на захист життя або здоров'я людей, тварин та рослин від ризиків, що виникають від харчових добавок, забруднюючих речовин, токсинів, хвороб тощо.

o Наукове обґрунтування: СФЗ-заходи повинні базуватися на наукових принципах та відповідних наукових даних.

o Оцінка ризиків: Країни повинні проводити оцінку ризиків для здоров'я при встановленні СФЗ-заходів.

o Еквівалентність: Країни повинні визнавати заходи інших країн еквівалентними, якщо вони досягають такого ж рівня санітарного чи фітосанітарного захисту.

o Прозорість: Аналогічно ТБТ, СФЗ-заходи повинні бути прозорими.

Вплив на зовнішню торгівлю: Технічні бар'єри можуть бути дуже ефективними у захисті внутрішнього ринку, оскільки вони часто складніші для подолання, ніж тарифи. Вони можуть призводити до значних витрат для експортерів на адаптацію продукції, тестування, сертифікацію. Водночас, вони є необхідними для забезпечення безпеки та якості товарів на внутрішньому ринку. Метою СОТ є забезпечення того, щоб ТБТ та СФЗ не використовувалися як приховані протекціоністські інструменти.

5. Антидемпінгові заходи та субсидування експорту.

Ці два аспекти є важливими складовими нетарифного регулювання, оскільки вони стосуються заходів, спрямованих на протидію недобросовісній торговельній практиці або, навпаки, на її стимулювання.

1. Антидемпінгові заходи:

• Що таке демпінг? Демпінг має місце, коли товар експортується в іншу країну за ціною, нижчою за його "нормальну вартість". Нормальна вартість – це, як правило, ціна продажу аналогічного товару на внутрішньому ринку країни-експортера в звичайних умовах торгівлі.
• Шкода від демпінгу: Демпінг вважається недобросовісною торговельною практикою, якщо він завдає або загрожує завдати "істотної шкоди" національній галузі промисловості країни-імпортера (наприклад, зменшення частки ринку, зниження цін, падіння прибутку, скорочення робочих місць).
• Угода СОТ про антидемпінг (Угода АД): Ця угода дозволяє країнам вживати заходів проти демпінгу, якщо:

1.     Виявлено факт демпінгу.

2.     Виявлено факт шкоди національній промисловості.

3.     Встановлено причинно-наслідковий зв'язок між демпінгом і шкодою.

• Антидемпінгові заходи: Основний антидемпінговий захід – це антидемпінгове мито. Це додаткове ввізне мито, що стягується з демпінгового товару. Його розмір не може перевищувати величини демпінгової маржі (різниці між нормальною вартістю та експортною ціною).
• Процедура застосування (в Україні здійснює Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі - МКМТ):

1.     Подача скарги: Національні виробники подають обґрунтовану скаргу до уповноваженого органу (в Україні – Мінекономіки).

2.     Розслідування: Проводиться ретельне розслідування для встановлення факту демпінгу, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку. Розслідування може тривати до 18 місяців.

3.     Попередні заходи: Під час розслідування можуть бути тимчасово застосовані попередні антидемпінгові мита (зазвичай на 4-6 місяців).

4.     Остаточні заходи: За результатами розслідування, якщо демпінг і шкода доведені, застосовуються остаточні антидемпінгові мита, як правило, на 5 років з можливістю перегляду ("перегляд заходу").

5.     Зобов'язання: Замість застосування мита, компанія-експортер може взяти на себе зобов'язання підвищити ціни або обмежити обсяги експорту.

2. Субсидування експорту та компенсаційні заходи:

• Що таке субсидія? Це фінансова підтримка (пряма або непряма) з боку уряду або державного органу, що надається виробнику або експортеру, яка надає перевагу.
• Види субсидій (за Угодою СОТ про субсидії та компенсаційні заходи - Угода СКМ):
• Заборонені субсидії (червона скринька): Це субсидії, що безумовно заборонені, оскільки вони спотворюють торгівлю. До них належать експортні субсидії (прямо пов'язані з обсягами експорту) та субсидії, що обумовлені використанням вітчизняних товарів замість імпортних.
• Дієві субсидії (жовта скринька): Це субсидії, що мають негативний вплив на торгівлю (наприклад, завдають шкоди національній промисловості іншої країни). До них можуть бути застосовані компенсаційні заходи.
• Недієві субсидії (зелена скринька): Це субсидії, що не мають значного негативного впливу на торгівлю і, як правило, дозволені (наприклад, на наукові дослідження, регіональний розвиток).
• Компенсаційні заходи: Якщо імпортний товар отримує субсидію, що завдає шкоди національній промисловості, країна-імпортер може застосувати компенсаційне мито. Його розмір не може перевищувати розміру субсидії, наданої на одиницю товару.
• Процедура застосування (аналогічна антидемпінговій):

1.     Подача скарги: Національні виробники подають скаргу до уповноваженого органу (МКМТ).

2.     Розслідування: Проводиться розслідування для встановлення факту субсидії, її розміру, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку.

3.     Застосування мита: Якщо факти підтверджуються, застосовується компенсаційне мито.

Значення для нетарифного регулювання:

Антидемпінгові та компенсаційні заходи є легітимними інструментами, дозволеними правилами СОТ, для протидії недобросовісній торговельній практиці. Вони є важливою складовою нетарифного регулювання, оскільки, по суті, вводять додаткові цінові обмеження (у вигляді мита) на товари, що порушують правила чесної конкуренції, і тим самим захищають внутрішній ринок. Вони є прикладом того, як нетарифні заходи можуть мати фінансовий (тарифний) вираз.